asauldm | Music

“Peaches!” — чотирнадцятий студійний альбом американського дуету The Black Keys, випущений 1 травня 2026 року на Easy Eye Sound / Warner Records. Платівка містить 10 композицій і триває приблизно 44 хвилини 49 секунд.

Це другий повноформатний альбом каверів у дискографії The Black Keys після “Delta Kream” (2021), однак цього разу Dan Auerbach і Patrick Carney ще сильніше повернулися до сирого блюз-рокового звучання своїх ранніх років. Більшість пісень походять із маловідомого американського блюзу та рок-н-ролу, а сам гурт намагався не просто відтворити оригінали, а переосмислити їх через власну манеру.

“Peaches!” значно ближчий до ранніх The Black Keys, ніж до більш відполірованого звучання частини їхніх пізніших альбомів. Основою є електрогітара, барабани, блюзові рифи, грув та вокал Dan Auerbach, доповнені басом, клавішними, духовими та додатковими гітарами.

Історія створення

Історія “Peaches!” безпосередньо пов’язана з особистою трагедією Dan Auerbach.

У 2024 році його батько Chuck Auerbach переніс інсульт, а згодом у нього діагностували рак стравоходу. У цей складний період Patrick Carney запропонував другові повернутися до найпростішого способу взаємодії з музикою — взяти гітари, барабани та почати грати пісні, які вони любили.

Спочатку музиканти не планували створювати новий альбом. Це були своєрідні терапевтичні студійні сесії, покликані відволікти Auerbach від хвороби батька та допомогти йому пережити складний період.

Зрештою саме ці записи перетворилися на “Peaches!”.

Chuck Auerbach помер 29 березня 2025 року, а платівка стала своєрідною музичною пам’яттю про нього. Особливо особистого значення для Dan набула “It’s a Dream” Чарльза Фішера-молодшого — Auerbach називав її одним із останніх музичних подарунків від батька.

“Живий” спосіб запису

Однією з головних особливостей “Peaches!” стала максимально проста методика запису.

The Black Keys грали практично наживо в одній кімнаті, використовуючи мінімум накладень. Значна частина матеріалу була записана за один-два дублі.

До основного дуету приєдналися Kenny Brown на гітарі, Eric Deaton на басі та Jimbo Mathus на гітарі, клавішних та інших інструментах. На окремих композиціях також звучать духові та додаткова перкусія.

Цей підхід навмисно повертає The Black Keys до атмосфери їхніх перших записів: менше студійної стерильності, більше помилок, шуму, перевантаження підсилювачів і взаємодії музикантів у реальному часі.

За словами гурту, “Peaches!” є їхнім “найприроднішим” записом з часів дебютного “The Big Come Up” (2002).

Зв’язок із “Delta Kream”

“Peaches!” логічно продовжує лінію, започатковану “Delta Kream” у 2021 році.

“Delta Kream” була присвячена переважно Mississippi Hill Country blues і містила пісні R.L. Burnside, Junior Kimbrough та інших музикантів, які сформували музичний світогляд The Black Keys.

На “Peaches!” географія та стилістика стали ширшими: тут є Mississippi blues, soul, garage rock, British pub rock і ранній rock’n’roll.

Patrick Carney описував задум як своєрідне продовження “Delta Kream”, але з більш енергійним і менш “просторовим” звучанням.

Огляд пісень

“Where There’s Smoke, There’s Fire”

Відкриває альбом п’ятихвилинним, повільним блюзовим грувом.

Оригінал належить Willie Griffin, а The Black Keys перетворюють його на густу суміш блюзу, soul та garage rock. Гітара Auerbach звучить навмисно брудно, а духові додають композиції ретро-атмосфери.

Пісня задає тон усьому альбому: це не спроба відтворити старий запис буквально, а його переосмислення через характерний звук The Black Keys.

“Stop Arguing Over Me”

Композиція Levester Carter — одна з найбільш енергійних на альбомі.

Patrick Carney будує навколо неї щільний барабанний грув, а Auerbach додає різкий блюзовий риф.

Це один із треків, який найкраще демонструє повернення гурту до гаражної енергії ранніх The Black Keys.

“Who’s Been Foolin’ You”

Пісня Arthur “Big Boy” Crudup, одного з важливих представників раннього американського блюзу.

Версія The Black Keys звучить важко та атмосферно: орган Jimbo Mathus підсилює напруження, а гітара Auerbach працює більше як частина ритм-секції, ніж просто солюючий інструмент.

Композиція добре демонструє, як The Black Keys можуть перетворювати дуже старий блюзовий матеріал на сучасний blues rock.

“It’s a Dream”

Одна з найбільш особистих композицій альбому.

Оригінал написав Charles Fisher Jr., а Dan Auerbach особливо виділяв цю пісню через її зв’язок із батьком. Chuck Auerbach мав великий вплив на музичний смак сина, і саме його любов до старого американського року та блюзу багато в чому сформувала майбутній стиль The Black Keys.

Музично “It’s a Dream” спокійніша за більшість платівки. Тут більше простору, soul та емоційного вокалу.

Через контекст створення композиція сприймається не просто як кавер, а як особистий момент пам’яті.

“Tomorrow Night”

Одна з двох композицій на альбомі, пов’язаних із Junior Kimbrough.

Пісня побудована навколо повторюваного гітарного рифу та гіпнотичного груву, характерного для Mississippi Hill Country blues.

The Black Keys не намагаються радикально змінити структуру оригіналу. Навпаки, вони дозволяють ритму поступово затягувати слухача.

“You Got to Lose”

Перший сингл із “Peaches!”, випущений 6 лютого 2026 року.

Пісня написана Ike Turner, а найбільш відомою для рок-аудиторії стала завдяки версії George Thorogood and the Destroyers.

The Black Keys роблять її більш брудною та важкою: у центрі композиції — великий блюзовий риф, насичений гітарний звук і вокал Auerbach із характерною хрипотою.

Саме цей трек добре пояснює, чому гурт називав “Peaches!” поверненням до свого природного звучання.

“Tell Me You Love Me”

Композиція Jesse Mae Brooks, відомої також як Jesse Mae Hemphill.

Це більш традиційний Hill Country blues із простим текстом про кохання та близькість.

У записі беруть участь Jimbo Mathus на piano, Eric Deaton на басі, Kenny Brown на гітарі та Patrick Carney на барабанах.

Dan Auerbach окремо відзначав Jesse Mae Brooks як важливу представницю Hill Country blues.

“She Does It Right”

Неочікуваний вибір для альбому — композиція Wilko Johnson, відома у виконанні британського гурту Dr. Feelgood.

Оригінал був значно ближчим до нервового pub rock, тоді як The Black Keys сповільнюють його та додають важкого блюзового груву.

У результаті пісня звучить так, ніби британський рок-н-рол пройшов через американський Південь.

“Fireman Ring the Bell”

Ще одна композиція, пов’язана з R.L. Burnside.

The Black Keys перетворюють її на масштабний blues-rock номер із важким гітарним рифом та вокалом Auerbach, який звучить особливо різко.

За характером це один із найближчих до “класичних” The Black Keys треків на платівці.

“Nobody But You Baby”

Фінальна і найдовша композиція альбому — понад 7 хвилин.

Це ще одна пісня Junior Kimbrough, і саме тут гурт дозволяє собі найдовше залишатися всередині одного груву.

Композиція поступово розгортається через повторення рифу, барабанний пульс та гітарні імпровізації.

Фінал не намагається створити грандіозну кульмінацію — навпаки, він залишає відчуття довгої студійної сесії, яка могла б тривати ще кілька хвилин.

Обкладинка

Обкладинка “Peaches!” використовує фотографію легендарного американського фотографа William Eggleston.

За оформлення знову відповідав Michael Carney, брат Patrick Carney. Він створював обкладинки багатьох ранніх альбомів The Black Keys, зокрема “Brothers”, за яку отримав Grammy Award за найкраще оформлення звукозапису.

Таким чином, оформлення “Peaches!” також створює зв’язок із “Delta Kream”, де використовувалася інша фотографія Eggleston.

Сприйняття критиками

Реакція на “Peaches!” виявилася неоднозначною, хоча загальний критичний баланс був позитивним. Metacritic агрегував оцінки на рівні 74/100, що відповідає категорії “generally favorable”.

Clash, Uncut, Mojo, Record Collector, Far Out та DIY оцінили альбом у районі 8/10, особливо відзначаючи живе виконання, грув, сире звучання та повернення до блюзового коріння.

Louder описав альбом як повернення до підсилених гітар, сирості та блюзового коріння гурту, особливо відзначивши живий спосіб запису та мінімальну кількість overdubs.

(Louder — рецензія на “Peaches!”)

Водночас Pitchfork поставив альбому 6/10. Рецензент визнав важливість блюзових коренів The Black Keys, але вважав, що платівці часто бракує емоційної сили та відчуття справжньої спонтанності. Особливо позитивно були відзначені “You Got to Lose” та “Nobody But You Baby”.

(Pitchfork — рецензія на “Peaches!”)

A.V. Club був значно критичнішим, назвавши альбом схожим на поспішний побічний проєкт і поставивши C-. На думку рецензента, гурт намагався створити атмосферу гаражного запису вже у дорогій Nashville-студії, через що задум не завжди здається природним.

(A.V. Club — рецензія на “Peaches!”)

Blues Rock Review оцінив альбом у 9/10, наголосивши, що The Black Keys вдалося зберегти дух оригінальних композицій, водночас додавши їм власний характер. Особливо були відзначені “Stop Arguing Over Me”, “Who’s Been Foolin’ You”, “You Got to Lose” та “Fireman Ring the Bell”.

(Blues Rock Review — рецензія на “Peaches!”)

Сприйняття слухачами

Реакція слухачів також значною мірою залежить від очікувань.

Шанувальники ранніх The Black Keys часто сприймають “Peaches!” як повернення до того, що зробило дует відомим: мінімалізм, брудна гітара, сильний грув і блюзова основа.

Водночас слухачі, які очікували продовження більш поп-орієнтованих альбомів на кшталт “Ohio Players” або “No Rain, No Flowers”, можуть сприймати “Peaches!” як свідомий крок назад.

Показовими є користувацькі відгуки на AllMusic: один слухач назвав альбом найкращим за довгий час і особливо позитивно відзначив повернення до блюзового коріння; інший виділив шість композицій як фаворити.

Значення альбому

“Peaches!” важливо розглядати не просто як черговий кавер-альбом.

Для The Black Keys це повернення до музичної мови, з якої вони починали, але вже з досвідом понад двох десятиліть.

Dan Auerbach і Patrick Carney давно працюють із матеріалом Junior Kimbrough, R.L. Burnside, Arthur Crudup та інших блюзових музикантів. Але на “Peaches!” цей зв’язок отримав ще й особистий вимір через історію хвороби та смерті батька Auerbach.

Тому платівка одночасно працює як блюзовий альбом, колекція переосмислених каверів і форма музичної терапії.

Підсумок

“Peaches!” — найбільш явно блюзова робота The Black Keys за кілька років і своєрідне повернення до естетики їхніх ранніх записів.

Гурт відмовився від складного поп-продакшену на користь живої гри, аналогової недосконалості, важких гітар та повторюваних блюзових грувів. У центрі залишилися лише музиканти та пісні.

При цьому альбом не є просто ностальгічним поверненням до минулого. Особистий контекст Dan Auerbach надає цим записам додаткового емоційного значення, особливо “It’s a Dream”.

Для прихильників блюзу, garage rock і ранніх The Black Keys “Peaches!” демонструє дует у максимально природній формі. Водночас неоднозначні рецензії Pitchfork та A.V. Club показують, що для частини критиків ця навмисна простота межує з недостатньою емоційною та композиційною різноманітністю.

У результаті “Peaches!” — це не стільки спроба створити черговий великий хіт, скільки повернення до музики, з якої The Black Keys починали, і особистий спосіб пережити втрату через блюз.