asauldm | Music

“No Place For Me” американського metalcore-гурту Miss May I вийшов 2 жовтня 2026 року на Solid State Records. Платівка містить 10 композицій і триває приблизно 33 хвилини, тому гурт робить ставку не на масштаб, а на високу концентрацію матеріалу. Це восьма студійна робота та перший альбом на Solid State Records.

Важливою зміною для Miss May I стала поява нового гітариста Elisha Mullins. У 2024 році гурт розійшовся з багаторічними гітаристами BJ Stead та Justin Aufdemkampe, після чого Mullins приєднався до складу. Його технічна та більш металізована манера помітно впливає на новий матеріал. Apple Music навіть характеризує “No Place For Me” як платівку, що звучить радше “metal”, ніж “core”.

До складу гурту на момент запису входять:

• Levi Benton — вокал;
• Ryan Neff — бас, чистий вокал;
• Jerod Boyd — ударні;
• Elisha Mullins — гітара.

Продюсером, інженером і мікс-інженером виступив Nick Sampson, а мастеринг виконав Ted Jensen.

Про гурт

Miss May I — американський metalcore-гурт із Троя, штат Огайо, заснований у 2007 році. Команда стала однією з помітних представників американської хвилі metalcore кінця 2000-х, а справжній прорив відбувся після дебютного альбому “Apologies Are for the Weak” у 2009 році.

На відміну від багатьох колег по сцені, які з роками почали активно використовувати електроніку, поп-рок та інші сучасні тенденції, Miss May I значною мірою залишилися вірними класичній формулі жанру: важкі гітари, мелодійні death metal-рифінги, брейкдауни, гроул Лівая Бентона та чистий вокал Раяна Неффа.

За майже 20 років гурт випустив такі альбоми, як “Monument”, “At Heart”, “Rise of the Lion”, “Deathless”, “Shadows Inside” та “Curse of Existence”. Після чотирирічної перерви між повноцінними студійними альбомами Miss May I повертаються з “No Place For Me” — восьмою студійною роботою та першим альбомом на Solid State Records.

Концепція альбому

Назва “No Place For Me” походить із дуже особистого стану Лівая Бентона. Вокаліст описував платівку як матеріал, що містить усе, що він відчував протягом тривалого часу, але раніше не міг висловити словами.

Для Бентона створення альбому стало своєрідним процесом самоаналізу. За його словами, написання пісень допомогло йому зрозуміти, ким він насправді є, навіть якщо цей процес був болісним.

Центральні теми платівки — самотність, тривога, самооцінка, втрата ідентичності, емоційне виснаження, токсичні стосунки, внутрішні конфлікти та відчуття, що тобі ніде бути собою.

Особливо цікаво, що з часом Бентон побачив зв’язок між власними переживаннями та історією самого Miss May I. Коли учасники гурту були підлітками, саме відчуття ізоляції та самотності стало однією з причин, які об’єднали їх. Тому “No Place For Me” одночасно розповідає про особисту кризу фронтмена та про емоційну основу, на якій гурт існує майже два десятиліття.

Створення та звучання

Робота над “No Place For Me” тривала майже два роки. Для Miss May I це був незвично довгий процес: учасники жили в різних частинах США, мали сімейні та інші особисті обов’язки, тому запис проходив окремими сесіями. Сам матеріал створювався на тлі непростого періоду в житті музикантів.

Звуковий фундамент залишився максимально важким. Тут є класичний metalcore з мелодійними death metal-рифами, брейкдаунами та контрастом між гроулом Бентона і чистим вокалом Неффа.

Водночас новий гітарист Elisha Mullins привносить більше технічних деталей, pinch harmonics, швидких lead-партій та відчутного впливу thrash і melodic death metal. У “Death Threat” та “Die On The Vine” особливо помітні відсилання до At the Gates, тоді як “Hand Me A Halo” експериментує з industrial та nu metal.

Важливу роль відіграє і продакшн Nick Sampson. На відміну від багатьох сучасних metalcore-записів із надмірно щільним і “замиленим” звучанням, інструменти тут залишають достатньо простору один одному. New Noise Magazine особливо відзначив чистоту міксу та те, наскільки добре чути окремі шари гітар, баса й ударних.

Трек за треком

1. “Sanctuary” — 3:24

Вступний трек одразу задає головну емоційну тему альбому. Після короткого гітарного сигналу композиція вибухає подвійною бочкою, важкими рифами та характерним гроулом Бентона.

“Sanctuary” розповідає про бажання відчути себе в безпеці та усвідомлення того, що саме ти можеш робити цю безпеку неможливою. Це замкнуте коло саморуйнування, яке Бентон називав особистою проблемою, знайомою йому протягом життя.

Музично це майже ідеальний вступ до платівки: агресивний куплет, мелодійний вокальний контраст і великий breakdown. New Noise Magazine назвав композицію тональною заявою всього альбому.

2. “Portrait Of Pain” — 3:18

Якщо “Sanctuary” показує внутрішню проблему, то “Portrait Of Pain” більше нагадує спробу зрозуміти, як тебе бачать інші.

Назва — “Портрет болю” — добре відповідає тексту, де йдеться про створення чужого образу людини, який поступово витісняє справжню особистість. Тема правди, спотворення та нав’язаного образу проходить через усю композицію.

Музично це один із найбільш “класичних” треків Miss May I на альбомі. Гітарні squeals, швидкі рифи та контраст гроулу з чистим вокалом нагадують найсильніші роботи гурту періоду кінця 2000-х — початку 2010-х.

3. “Hand Me A Halo” — 3:19

Одна з найцікавіших композицій платівки. Тут Miss May I відходять від традиційного metalcore і додають industrial та nu-metal елементи.

Пісня присвячена втраті відчуття власної ідентичності, нав’язливим думкам і дезорієнтації. Бентон описував її як розповідь про те, як людина перестає розуміти себе і шукає когось, хто буквально “дасть їй німб” — готову відповідь на питання, ким бути.

Темний groove та більш механічне звучання роблять “Hand Me A Halo” одним із найпомітніших експериментів альбому. Тут особливо добре чути, що нова версія Miss May I готова трохи виходити за межі традиційного metalcore.

4. “Pray For Silence” — 3:54

“Pray For Silence” — один із найбільш мелодійних треків альбому. Він зберігає важкість, але значно сильніше використовує чистий вокал Раяна Неффа.

Контраст між Бентоном і Неффом є одним із головних козирів композиції. Агресивні партії поступово переходять у більш атмосферний приспів, а гітари отримують виразний melodic death metal відтінок.

Саме цю пісню New Noise Magazine назвав одним із найкращих прикладів взаємодії двох вокалістів.

5. “Death Threat” — 3:02

Короткий і дуже агресивний трек, який практично не дає слухачеві перепочинку.

Тут особливо відчутний вплив шведського melodic death metal. Рифи працюють швидше, бас отримує більш помітну роль, а структура пісні створена навколо енергії, яка ідеально підходить для концертного mosh pit.

PowerMetal.de назвав “Death Threat” одним із головних моментів платівки, відзначивши поєднання класичного metalcore та важких брейкдаунів.

6. “Die On The Vine” — 3:07

Одна з найбільш стрімких композицій альбому. “Die On The Vine” практично весь час тримається на високій швидкості, поєднуючи metalcore з melodic death metal.

Образ “зів’янення на лозі” добре відповідає загальній тематиці платівки — стану, коли людина продовжує існувати, але поступово втрачає внутрішню силу та зв’язок із собою.

Чистий вокал додає композиції мелодійності, але не забирає агресію. За оцінкою New Noise Magazine, саме прогресивні відтінки чистого вокалу роблять композицію цікавішою за звичайний metalcore-номер.

7. “Fire Falls” — 2:49

“Fire Falls” — одна з найкоротших композицій платівки, але вона має дуже виразну атмосферу.

Пісня використовує образ землі, яка буквально зникає з-під ніг. Тиск життя стає настільки сильним, що звичний світ перестає здаватися стабільним, а “вогонь” перетворюється на символ очищення від старих проблем.

Музично трек трохи мелодійніший за попередні композиції. Він не втрачає важкості, але більше працює через groove, вокальну мелодію та гітарні переходи.

8. “Bury Me Down” — 3:41

Один із найбільш емоційних моментів другої половини альбому.

“Bury Me Down” використовує образ поховання як метафору токсичних стосунків, внутрішньої боротьби та бажання позбутися того, що продовжує тягнути тебе вниз.

У музиці це відображається через контраст: важкі куплети поступаються місцем більш відкритому приспіву, а гітарне соло додає композиції майже катарсичного відчуття. New Noise Magazine окремо відзначив саме мелодійний приспів цієї композиції.

9. “Ashes Of The Altar” — 3:29

Одна з найбільш похмурих композицій платівки. Назва використовує образ вівтаря, клятв і вогню, а текст говорить про руйнування того, що колись мало приносити безпеку та комфорт.

Пісня звучить як момент, коли людина вже перестає намагатися врятувати стару версію свого життя. “Попіл” тут стає символом того, що залишилося після руйнування колишніх переконань.

Гітарне соло додає композиції мелодійності, тоді як основний риф та вокал Бентона утримують її в темній і важкій атмосфері.

10. “Highbrow Thieves” — 3:03

Фінальний трек завершує альбом своєрідним актом спротиву.

“Highbrow Thieves” говорить не про звичайних злодіїв. Бентон пояснював, що головне, що вони крадуть, — час. Пісня написана з перспективи людини, яку виснажують роботою, наказами та людьми, яким байдуже, що відбувається з тими, хто ці накази виконує.

Музично фінал повертає платівку до максимально важкого звучання. Величезний breakdown і агресивний вокал роблять композицію природною кульмінацією альбому.

Цікаво, що “Highbrow Thieves” тематично замикає коло з “Sanctuary”: перша пісня говорить про пошук безпечного місця, а остання — про відмову дозволяти іншим забирати твій час, сили та право на власне життя.

Сприйняття критиками та слухачами

Реакція критиків на “No Place For Me” виявилася неоднозначною — і це цікаво саме через характер альбому.

New Noise Magazine поставився до платівки дуже позитивно, відзначивши баланс між класичним metalcore та сучасними метал-елементами. Особливо високо рецензент оцінив вокальний дует Бентона й Неффа, гітарну роботу та продакшн Nick Sampson.

PowerMetal.de поставив 8,5/10 і назвав альбом дуже якісним представником класичного metalcore. Рецензент особливо виділив “Death Threat” та “Hand Me A Halo”, а також похвалив гурт за вірність традиційному звучанню жанру.

Kerrang! був стриманішим — 3/5. Рецензент визнав, що Miss May I залишаються дуже сильними у створенні важкого й мелодійного metalcore, але головною проблемою назвав відсутність достатньої кількості несподіваних моментів. На його думку, гурт чудово знає власну формулу, але рідко намагається її серйозно змінити.

Ще критичніше висловився The Soundboard, фактично звинувативши гурт у надмірній прихильності до metalcore-формули 2000-х. Водночас навіть ця рецензія визнає сильну роботу барабанщика Jerod Boyd, бас Раяна Неффа та окремі вдалі моменти “Hand Me A Halo”, “Pray For Silence”, “Death Threat” і “Die On The Vine”.

Hi-Fi Way зайняв значно позитивнішу позицію: рецензент вважає, що гурт чудово виконує саме те, за що його люблять, а емоційна глибина робить альбом переконливим навіть без радикального музичного розвитку.

Таким чином, головна суперечка навколо “No Place For Me” полягає не в якості виконання. Майже всі погоджуються, що Miss May I залишаються сильними музикантами. Питання полягає в іншому: чи є вірність класичному metalcore перевагою, чи гурту вже давно варто було ризикнути значно сильніше?

Кому сподобається “No Place For Me”

Альбом особливо варто рекомендувати прихильникам класичного американського metalcore — Killswitch Engage, As I Lay Dying, August Burns Red, Bury Tomorrow, Memphis May Fire та ранніх Parkway Drive.

Він також підійде тим, хто скучив за metalcore середини та кінця 2000-х, коли основою жанру були важкі рифи, melodic death metal, чисті приспіви та брейкдауни, а не електроніка чи поп-продакшн.

Водночас шанувальникам пізніших експериментальних альбомів Miss May I або сучасного metalcore, орієнтованого на жанрові нововведення, платівка може здатися занадто консервативною.

Висновок

“No Place For Me” — альбом, який цікавіше слухати не як спробу Miss May I винайти себе заново, а як дуже особистий документ майже двадцятирічної історії гурту.

Його головна сила — емоційна чесність. Лівай Бентон не намагається приховати тривогу, ізоляцію, сумніви чи відчуття втрати себе. Навпаки, ці переживання стають основою текстів, а музика перетворює їх на короткі, агресивні та мелодійні metalcore-композиції.

Музично гурт залишається надзвичайно впізнаваним. Це одночасно плюс і мінус альбому. Для прихильників класичного Miss May I це майже гарантовано приємне повернення, тоді як від гурту, який хоче довести свою актуальність у 2026 році, можна було очікувати більш сміливих експериментів.

Проте поява Elisha Mullins, дещо сильніший melodic death metal та поодинокі industrial/nu-metal елементи показують, що зміни все-таки відбуваються.

У підсумку “No Place For Me” — не революція для Miss May I, а чесний новий розділ. Це альбом про людину, яка довго не могла знайти місце для себе, але зрештою зрозуміла, що відповідь потрібно шукати не зовні, а всередині. І, можливо, саме тому для гурту, який існує майже 20 років, ця платівка звучить напрочуд особисто.

Схоже звучання та що послухати далі

Звучання “No Place For Me” максимально близьке до класичного melodic metalcore, у якому американська школа жанру зустрічається зі шведським melodic death metal. Саме тому тут так добре працюють поєднання швидких гітар, мелодійних lead-партій, агресивного вокалу та чистих приспівів.

При цьому альбом не є просто ностальгічним поверненням до 2000-х. Новий гітарист Elisha Mullins додає більше технічності, а “Hand Me A Halo” демонструє, що гурт готовий обережно використовувати industrial та nu-metal елементи.

Якщо вам сподобався саме емоційний аспект платівки, варто шукати не тільки музичну схожість, а й гурти, які поєднують важкість із темами внутрішньої боротьби, ізоляції та саморуйнування.

Killswitch Engage — “The End of Heartache” (2004)

As I Lay Dying — “An Ocean Between Us” (2007)

Bury Tomorrow — “The Seventh Sun” (2023)