asauldm | Music

“What The Dead Men Say” — дев’ятий студійний альбом американського метал-гурту Trivium, випущений 24 квітня 2020 року на Roadrunner Records. Платівка стала продовженням успішного “The Sin and the Sentence” (2017) та закріпила склад із Matt Heafy, Corey Beaulieu, Paolo Gregoletto та барабанщиком Alex Bent.

На альбомі Trivium поєднали характерний metalcore із thrash metal, melodic death metal, heavy metal та елементами progressive metal. У результаті вийшла одна з найбільш різнопланових робіт гурту: тут є швидкі агресивні композиції, масштабні мелодійні приспіви, технічні гітарні партії, чистий і екстремальний вокал, а також атмосферні та прогресивні фрагменти.

Альбом складається з десяти композицій і має загальну тривалість близько 46 хвилин.

Створення та запис

Після “The Sin and the Sentence” Trivium хотіли не просто повторити попередню формулу, а дозволити собі більше експериментів. Matt Heafy пояснював, що цього разу гурт вирішив діяти за принципом “anything goes”, не надто замислюючись над тим, що сподобається або не сподобається слухачам.

Важливу роль у формуванні матеріалу відіграв Alex Bent. Хоча він уже грав на “The Sin and the Sentence”, значна частина того альбому була написана до його приходу в гурт. “What The Dead Men Say” стала першою платівкою Trivium, створеною з його повноцінною участю. Paolo Gregoletto зазначав, що присутність Bent принесла гурту нову енергію та бажання експериментувати.

Запис відбувався у листопаді 2019 року в Studio 606 — студії, пов’язаній із Dave Grohl та Foo Fighters. Продюсером знову став Josh Wilbur, який уже працював із Trivium над попереднім альбомом.

Для гітар використовували як цифрові Kempers під час первинного трекінгу, так і подальший re-amping через Peavey та Mesa/Boogie обладнання. Corey Beaulieu розповідав, що основою гітарного звучання залишалися Peavey JSX, Triple XXX II та споріднена з 5150 апаратура.

До моменту виходу платівки гурт уже завершив її запис, тому несподівана пандемія COVID-19 не була причиною створення альбому. Водночас деякі тексти, особливо “Catastrophist”, виявилися моторошно актуальними на тлі подій 2020 року.

Концепція та тематика

Назва “What The Dead Men Say” походить від однойменного науково-фантастичного твору Philip K. Dick. Paolo Gregoletto використовував цю ідею як відправну точку для роздумів про смерть, пам’ять та те, що залишається від людини після її смерті.

Окремо гурт торкається значно сучаснішої проблеми: цифровий світ дозволяє фактично продовжувати “життя” померлих людей. Matt Heafy говорив про феномен голограмних турів, коли образ артиста може продовжувати виступати й приносити гроші навіть після смерті його власника.

Альбом загалом об’єднує теми смерті, втрати, соціального занепаду, маніпуляцій, байдужості, особистої відповідальності та страху перед майбутнім.

Цікаво, що “Catastrophist”, написаний ще до пандемії, після її початку отримав новий контекст. Gregoletto пояснював, що композиція стосується використання катастроф та криз для отримання вигоди й описує не конкретну майбутню подію, а циклічні проблеми людського суспільства.

Огляд пісень

“IX”

Короткий інструментальний вступ тривалістю близько двох хвилин.

“IX” — римське число дев’ять, тобто номер альбому в дискографії Trivium. Спочатку композиція була задумана як вступ безпосередньо до “What The Dead Men Say”, і дві композиції фактично створювалися як єдине ціле.

Музично “IX” звучить незвично для Trivium: у ньому є барокові інтонації, акустичні та атмосферні гітари, а також своєрідна футуристично-західна атмосфера. Matt Heafy описував початкову ідею як суміш “Western” та футуристичної антиутопії.

Саме музичні мотиви “IX” потім повертаються у титульній композиції.

“What The Dead Men Say”

Титульний трек є одним із центральних моментів платівки.

Пісня починається з мотивів “IX”, після чого переходить у потужний melodic death/thrash metal. Тут поєднані чистий вокал Matt Heafy, екстремальні вокальні партії, blast beats, важкі рифи та масштабний приспів.

Heafy свідомо використав техніку гітарного scraping, яку свого часу перейняв у Joe Duplantier із Gojira. У композиції також присутні чорнометалеві та екстремальні елементи.

За словами Gregoletto, пісня пов’язана з ідеєю смерті в цифрову епоху — людина може фізично померти, але її образ, творчість і навіть виступи продовжують існувати.

“Catastrophist”

Один із головних синглів та найдовших треків альбому — понад шість хвилин.

Композиція починається поступово, нарощуючи напругу, а потім переходить у величезний мелодійний приспів. У ній чутно вплив раннього Amon Amarth, шведського melodic death metal та At the Gates.

Назва походить від поняття “catastrophism” — у геології це ідея про те, що великі зміни можуть бути спричинені раптовими катастрофічними подіями. Gregoletto переніс цю концепцію на сучасне суспільство: катастрофи можуть використовуватися як можливість для отримання влади, грошей або контролю.

Пісня стала особливо актуальною після початку пандемії COVID-19, хоча її текст був написаний до пандемії.

“Amongst The Shadows & The Stones”

Одна з найбільш агресивних композицій платівки.

Основний риф написав Corey Beaulieu, а текст пов’язаний із його особистим досвідом втрати близької людини. Початкові музичні ідеї виникли ще раніше, але остаточна версія була сформована під час спільної роботи гурту.

Композиція поєднує жорсткі рифи, screamed chorus, мелодійні гітарні партії та швидкі барабанні переходи. За звучанням вона особливо близька до раннього Trivium періоду “Ascendancy” та “In Waves”.

Beaulieu також додав у соло відсилання до Chuck Schuldiner і Death.

“Bleed Into Me”

На тлі більшості композицій альбому “Bleed Into Me” звучить дещо спокійніше та groove-орієнтованіше.

Цікаво, що Gregoletto почав писати композицію саме з басової партії, тому бас тут відіграє особливо помітну роль.

Текст виник після того, як музикант побачив людину, яка вживала наркотики у вагоні метро в Чикаго. Цей випадок змусив його замислитися над людською здатністю ігнорувати чужі проблеми та робити вигляд, що нічого не відбувається.

Пісня фактично ставить питання про межу між байдужістю та співчуттям.

“The Defiant”

“The Defiant” — одна з найбільш традиційно metalcore-композицій альбому.

Corey Beaulieu створив початковий музичний матеріал, а Paolo Gregoletto написав основну частину тексту. На нього вплинув документальний фільм про R. Kelly та ширша тема людей, які не лише чинять зло, а й мають оточення, здатне допомагати їм уникати відповідальності.

Музично трек отримав характерний для старого Trivium звук: важкий риф, мелодійні гітари, швидкі переходи та великий приспів.

Композиція також була використана у трейлері Mortal Kombat 11, що для Matt Heafy було особливо символічно через його дитяче захоплення франшизою.

“Sickness Unto You”

Одна з найбільш особистих пісень альбому.

Matt Heafy написав текст про втрату свого собаки Miyuki. Через це композиція має набагато більш емоційний характер, ніж більшість інших треків.

Музика починається важко й агресивно, але поступово переходить до мелодійних та прогресивних фрагментів. У середині композиції з’являється складна інструментальна частина з прогресивним відтінком, після чого трек знову повертається до екстремального звучання.

Це один із прикладів того, як Trivium поєднали особисту лірику з технічно складною музикою.

“Scattering the Ashes”

Композиція присвячена смерті дідуся Corey Beaulieu.

Назва буквально відсилає до церемонії розвіювання праху. Музикант розповідав, що після смерті дідуся разом із родиною поїхав до Мейну, щоб розвіяти його прах над океаном. Саме цей досвід став основою композиції.

На відміну від агресивніших треків платівки, “Scattering the Ashes” робить акцент на мелодії та емоційному вокалі. Водночас важкі гітари не дозволяють композиції перетворитися на звичайну баладу.

“Bending the Arc to Fear”

Один із найбільш експериментальних треків альбому.

Композиція використовує незвичні ритмічні рішення, важкі гітарні переходи та атмосферні фрагменти. Її центральна тема пов’язана зі страхом і контролем у сучасному суспільстві, зокрема з проблемою масового спостереження.

Це також один із треків, щодо якого критики висловлювалися стриманіше. Kerrang! прямо назвав “Bending The Arc To Fear” слабшим місцем платівки, хоча загальну оцінку альбому це суттєво не змінило.

“The Ones We Leave Behind”

Фінальна композиція альбому.

Її текст присвячений людям, яких ми залишаємо позаду, намагаючись досягти власних цілей. Gregoletto описував її як пісню про те, як люди іноді буквально “переїжджають” інших на шляху до успіху.

Пісня поступово нарощує масштаб і завершується великою гармонізованою гітарною партією. Саме цей фінальний фрагмент був спеціально допрацьований, щоб платівка отримала відчуття завершеності.

Звучання альбому

Однією з головних особливостей “What The Dead Men Say” є відсутність чіткої прив’язаності до одного піджанру.

У різних композиціях Trivium використовують:

• thrash metal;
• melodic death metal;
• metalcore;
• progressive metal;
• black metal-впливи;
• класичні heavy metal гармонії;
• groove metal;
• чистий і екстремальний вокал.

При цьому гурт не намагається просто повернутися до “Ascendancy”. Навпаки, матеріал демонструє впевнене використання різних елементів власної історії.

MusicRadar відзначав, що музиканти цього разу дозволили собі працювати без надмірних обмежень і свідомо не намагалися прорахувати реакцію аудиторії.

Сприйняття критиками

Професійна реакція на “What The Dead Men Say” була переважно позитивною. На Metacritic альбом отримав 84/100 на основі чотирьох професійних рецензій, причому всі чотири оцінки були позитивними.

Kerrang! поставив альбому 4/5, відзначивши поєднання thrash, melodic death та black metal, великі приспіви й особливо сильну роботу барабанів. Водночас видання вказало, що продакшену іноді бракує фізичної агресивності, а “Bending The Arc To Fear” поступається іншим композиціям.

(Kerrang! — рецензія на “What The Dead Men Say”)

AllMusic також оцінив альбом у 4/5, відзначивши його послідовність, різноманітність, енергію та якість пісенного матеріалу.

(AllMusic — рецензія та інформація про альбом)

Classic Rock Magazine звернув увагу на здатність Trivium поєднувати інтимні, мелодійні моменти з масштабною агресією, не руйнуючи цілісність композицій.

Exclaim! окремо відзначив Alex Bent і хімію між учасниками гурту, вважаючи альбом логічним продовженням позитивної динаміки, започаткованої “The Sin and the Sentence”.

Distorted Sound оцінив платівку у 9/10, зазначивши, що вона може розкриватися поступово: її привабливість не обов’язково очевидна після першого прослуховування, але повторні прослуховування відкривають додаткові деталі.

Сприйняття слухачами

Серед слухачів альбом особливо добре працює для тих, кому подобається поєднання класичного звучання Trivium із більш сучасним і технічним підходом.

Фанати часто виділяють “Sickness Unto You”, “The Ones We Leave Behind”, “Catastrophist”, “The Defiant” та зв’язку “IX” / “What The Dead Men Say”.

Водночас частина слухачів вважає деякі композиції менш запам’ятовуваними, а окремі треки — занадто близькими за структурою та звучанням. Це перегукується і з критичними зауваженнями щодо нерівномірності окремих моментів платівки.

Місце в дискографії Trivium

“What The Dead Men Say” став важливим продовженням повернення Trivium до більш агресивного та різнопланового звучання після “Silence in the Snow” (2015).

Якщо “The Sin and the Sentence” продемонстрував, що гурт знову здатний поєднувати мелодію, екстремальний вокал і технічні рифи, то “What The Dead Men Say” розширив цю формулу.

Особливо важливим стало те, що Alex Bent уже не був просто новим барабанщиком — він став повноцінною частиною творчого процесу. Наступний альбом “In The Court Of The Dragon” (2021) продовжив цю еволюцію.

Підсумок

“What The Dead Men Say” — це альбом Trivium, у якому гурт знайшов баланс між ностальгією за власним раннім звучанням і прагненням рухатися вперед.

Тут є все, за що Trivium цінують шанувальники: агресивні рифи, подвійна бочка, мелодійні соло, великі приспіви, екстремальний вокал і складні композиційні переходи. Але водночас альбом не зводиться до повторення “Ascendancy” чи “Shogun”.

Його особливою рисою стала тематична різноманітність: від смерті та особистої втрати до соціальних проблем, цифрової пам’яті, байдужості й страху перед майбутнім.

Для слухача, який хоче почути Trivium у максимально концентрованій формі, “What The Dead Men Say” є своєрідним підсумком багатьох етапів розвитку гурту — від metalcore та thrash metal до melodic death metal і progressive metal.