Atreyu “The End is Not the End”

«The End is Not the End» (укр. «Кінець — це не кінець») — десятий студійний альбом американського металкор-гурту Atreyu, офіційний реліз якого відбувся 24 квітня 2026 року під лейблом Spinefarm Records. Продюсером платівки виступив Matthew “Matt” Pauling. Альбом складається з 13 композицій і триває приблизно 45 хвилин. Реліз став 10-ю студійною платівкою в дискографії Atreyu та виявився своєрідним підсумком понад 25-річного шляху гурту на важкій сцені.

Цей реліз став своєрідним поверненням Atreyu до більш важкого звучання. Сам Brandon Saller описував його як найважчий і найбільш металевий альбом в історії гурту, водночас підкреслюючи, що це була їхня найбільша музична подорож за багато років. Atreyu свідомо відмовилися від обмежень щодо того, що має звучати «занадто важко» або, навпаки, «занадто попсово», намагаючись поєднати різні сторони власного стилю.

Важливу роль у формуванні платівки відіграє тема смерті — причому не лише буквально, а й у психологічному та символічному сенсі. Вона проходить через значну частину матеріалу: вже відкриваючий трек “Dead” став своєрідною заявою альбому, а композиції “Ego Death” та “Death Rattle” безпосередньо продовжують цю тематику. Водночас назва The End Is Not the End підкреслює протилежну ідею — кінець не обов’язково означає остаточне завершення, а може бути переходом до нового етапу.

За словами фронтмена Брендона Саллера, платівка присвячена темі подолання фінальних точок у житті — будь то особисті кризи, творче вигорання чи глобальні зміни:

«Коли здається, що ти дійшов до межі, коли все руйнується і світ каже тобі “це кінець” — насправді це лише початок нової глави. Цей альбом про надію, яка народжується з попелу, і про те, що у нас завжди є сили зробити ще один крок уперед. Ми пройшли через багато трансформацій як гурт, і цей реліз — доказ того, що Atreyu живі та сильні як ніколи».

Музично Atreyu тут поєднують характерні для гурту мелодійні приспіви та чистий вокал Brandon Saller із агресивним вокалом басиста Marc “Porter” McKnight, важкими рифами Дена Джекобса та Тревіса Мігеля, металкорною ритмікою та більш механізованим сучасним продакшеном. Особливо показовою є “All For You”, де емоційна мелодика Atreyu поєднується з рифами, близькими до шведського death metal.

Однією з головних родзинок альбому стала “Children of Light” за участю Max Cavalera — легендарного вокаліста и гитариста Sepultura та фронтмена Soulfly. Його грубий вокал додає композиції додаткової агресії та свя́зує сучасний Atreyu з класичною екстремальною метал-сценою.

Цікавою є й сама структура альбому. Після короткого титульного вступу “The End Is Not the End” слухача одразу зустрічає “Dead”, після чого платівка поступово переходить від традиційного для Atreyu мелодійного metalcore до більш експериментальних і важких композицій. Завершує альбом майже п’ятихвилинна “Break the Glass”, що дозволяє платівці закінчитися не просто черговим важким треком, а відчуттям масштабного фіналу.

Огляд головних синглів

До виходу The End Is Not the End Atreyu представили три основні сингли — “Dead”, “Ego Death” та “All For You”, кожен із яких показує іншу сторону альбому.

«Dead» — перший сингл і композиція, з якої фактично почалася робота над альбомом. За словами гітариста Dan Jacobs, це була перша пісня, написана для платівки під час поїздки гурту до Японії. Трек одразу задає головний тон альбому: потужні рифи, агресивний вокал Marc “Porter” McKnight, великий мелодійний приспів і характерна для Atreyu контрастність між жорсткими та мелодійними фрагментами. Особливістю композиції Jacobs називає його гітарне соло — одне з найцікавіших у його творчості.
«Ego Death» — другий сингл, який представляє найбільш важку й компактну сторону альбому. Трек триває лише трохи більше двох хвилин, але гурт використовує цей час максимально ефективно: щільні гітари, різкі переходи між чистим та екстремальним вокалом і майже безперервний драйв. Тематично композиція продовжує одну з головних ідей платівки — своєрідну «смерть» старої версії себе та необхідність внутрішньої трансформації.
«All for You» стала третім синглом і, за словами самих музикантів, головним треком, який гурт просував після анонсу альбому. Пісня виникла з мелодії приспіву, яку Dan Jacobs спочатку записав на фортепіано у вигляді голосової нотатки. Лірично вона розповідає про ситуацію, коли людина робить усе заради щастя іншого, поступово втрачаючи себе. Музично композиція побудована на контрасті важких куплетів і великого, майже arena-rock приспіву. Саме цей трек найкраще демонструє здатність Atreyu поєднувати сучасний metalcore з максимально доступними мелодіями.
Окремо варто згадати “Children of Light” — хоча це не один із трьох основних передрелізних синглів, саме ця композиція стала одним із головних акцентів платівки. У ній бере участь Max Cavalera, чий характерний грубий вокал додає пісні значно більшої агресії. Трек став одним із найважчих моментів альбому й добре показує його орієнтацію не тільки на мелодійний metalcore, а й на більш екстремальну сторону металу.

Сприйняття аудиторією

The End Is Not the End можна сприймати як альбом, спрямований насамперед на слухачів, які сумували за важчим Atreyu. У промоматеріалах гурт свідомо позиціонував платівку як найбільш металеву роботу за всю свою кар’єру, але водночас не відмовлявся від мелодійності, емоційності та експериментального підходу.

Реліз також демонструє, що після понад 25 років існування Atreyu не намагаються просто відтворювати звучання своїх ранніх альбомів. Навпаки, гурт використовує знайомі елементи — контраст чистого та екстремального вокалу, великі приспіви й металкорні рифи — як основу для більш сучасного та агресивного звучання.

Більшість профільних видань (зокрема Kerrang! та Blabbermouth) та шанувальників на Reddit зустріли реліз дуже позитивно. Слухачі відзначають, що після експериментів із більш поп-орієнтованим роком на останніх платівках, The End Is Not the End сприймається як справжнє повернення до «важкої» форми. Шанувальники класичного металкору 2000-х виділяють високу щільність рифів та вдалі екстремальні вокальні дуети.

Кому може сподобатися

Альбом особливо варто рекомендувати прихильникам класичного та сучасного metalcore, які люблять баланс між агресією та мелодійністю. Найбільш очевидні паралелі — All That Remains, Killswitch Engage, Bullet for My Valentine, Beartooth, A Day to Remember, Parkway Drive, Trivium та Bury Tomorrow — саме цих виконавців лейбл називає серед артистів для шанувальників нового Atreyu.

Водночас The End Is Not the End може зацікавити й тих, кому подобається Slipknot, Bring Me the Horizon, Avenged Sevenfold або Soulfly: альбом знаходиться на перетині мелодійного metalcore, сучасного alternative metal та більш важкого металу.

Загальний підсумок

The End Is Not the End — це не спроба Atreyu повернутися до звучання початку 2000-х, а радше переосмислення власної формули з акцентом на важкість. Гурт поєднує metalcore, melodic death metal, hardcore та arena rock, чергуючи агресивні рифи й екстремальний вокал із масштабними мелодійними приспівами. Важливу роль відіграє нова вокальна динаміка між Brandon Saller і Porter McKnight, а композиції на кшталт “Dead”, “Ego Death”, “Children of Light” та “Break the Glass” демонструють, що після понад 25 років кар’єри Atreyu все ще здатні звучати енергійно та переконливо. Критики загалом сприйняли альбом позитивно: Kerrang! назвав його одним із найбільш сфокусованих релізів гурту за останні роки й поставив 4/5, тоді як Blabbermouth оцінив його у 8,5/10. Водночас окремі оглядачі зауважили, що деякі приспіви надто орієнтовані на доступність і часом послаблюють потенційно більш важкі композиції.

У підсумку це важкий, мелодійний і досить різноманітний Atreyu, який добре працює як для давніх прихильників гурту, так і для слухачів сучасного metalcore.