asauldm | Music

“The End Is Not the End” — десятий студійний альбом американського металкор-гурту Atreyu, який вийшов 24 квітня 2026 року на лейблі Spinefarm Records. Це наступна повноформатна робота після “The Beautiful Dark of Life” (2023), у якій гурт продовжує поєднувати важкі гітарні рифи, мелодійний вокал, агресивні вокальні партії та масштабні приспіви.

На новій платівці Atreyu прагнуть повернутися до тієї творчої свободи, яка вирізняла їх на початку кар’єри. Музиканти не хочуть обмежувати себе рамками металкору, альтернативного металу чи панк-року, натомість поєднуючи ці напрями у власному стилі. За словами вокаліста Брендона Саллера, гурт свідомо зосередився на тому, що робить його звучання впізнаваним, і водночас намагався розширити його межі.

Альбом продюсував Метт Полінг (Matt Pauling). Частину матеріалу музиканти написали під час творчих поїздок до Токіо, а потім продовжили роботу на острові Сан-Хуан у штаті Вашингтон. Контраст між жвавим японським мегаполісом та ізольованим островом вплинув на атмосферу платівки: у ній поєднуються енергійний, майже стадіонний металкор і похмуріші, більш кінематографічні композиції.

Про автора

Atreyu — американський металкор-гурт із Каліфорнії, заснований наприкінці 1990-х років. Колектив став помітною частиною металкор-сцени 2000-х завдяки поєднанню важких рифів, мелодійних приспівів, скримінгу та емоційного вокалу. Назва гурту походить від персонажа Атрею з роману Міхаеля Енде «Нескінченна історія».

Справжній прорив Atreyu відбувся з альбомами “The Curse” (2004) і “A Death-Grip on Yesterday” (2006). Особливо “The Curse” став однією з визначальних робіт гурту: він допоміг сформувати характерний для Atreyu баланс між агресивним металкором і мелодійністю, орієнтованою на ширшу рок-аудиторію. Пізніше колектив розширював своє звучання, додаючи більше альтернативного року та хард-року.

Однією з важливих змін у сучасній історії гурту став перехід Брендона Саллера від барабанів до ролі основного вокаліста. Він був учасником Atreyu від самого початку, але поступово взяв на себе провідну вокальну партію. На “The End Is Not the End” його голос став центральною частиною звучання: чистий спів, мелодійні приспіви й агресивні епізоди формують основу багатьох композицій.

До складу Atreyu на момент виходу альбому входили Брендон Саллер, гітаристи Ден Джейкобс і Тревіс Мігель, басист Портер Макнайт та барабанщик Кайл Роза. Участь Макса Кавалери, відомого за Sepultura та Soulfly, додає платівці додаткового зв’язку з важчою метал-сценою.

Звучання та концепція альбому

Назва “The End Is Not the End” — «Кінець — це не кінець» — звучить як заява про відродження. Вона добре відповідає історії Atreyu: гурт пройшов через зміни складу, періоди переосмислення звучання та віддалення частини давніх прихильників, але продовжує шукати новий імпульс для творчості.

Музично альбом балансує між двома сторонами колективу. Перша — важка, агресивна й ритмічно щільна. Друга — мелодійна, емоційна та орієнтована на великі приспіви. Atreyu намагаються не протиставляти ці підходи, а об’єднати їх у межах окремих пісень: важкі куплети можуть переходити у відкриті мелодійні приспіви, а атмосферні фрагменти — змінюватися раптовими сплесками агресії.

За описом лейблу, гурт вважає цей альбом своєю найважчою та водночас однією з найбільш експериментальних робіт. Проте йдеться не про повну відмову від мелодійності. Навпаки, саме контраст між металевою вагою та доступними вокальними хуками є основним принципом платівки.

Впливи варіюються від металкору й хардкор-панку до мелодійного дез-металу та альтернативного металу. Деякі композиції мають виразний кінематографічний характер, тоді як інші тяжіють до коротких, концентрованих пісень із чіткою структурою. Завдяки цьому альбом не зводиться до одного настрою, хоча не кожен експеримент однаково вдало вписується в загальну картину.

Важливий момент — Atreyu не намагаються просто відтворити звучання “The Curse”. Замість повернення в минуле вони прагнуть поєднати знайому агресію раннього періоду з досвідом і мелодійністю пізніших робіт.

Трек за треком

1. “The End Is Not the End”

Короткий, менш ніж хвилинний вступний трек, який одразу задає похмурий і агресивний тон платівки. Різкі рифи та скримінг створюють відчуття напруженого прологу, що готує слухача до основної частини альбому.

Композиція працює радше як вступна заява, ніж як самостійна пісня. Її стислість підкреслює загальний настрій платівки: Atreyu не витрачають багато часу на розгін і швидко переходять до важкого матеріалу.

2. “Dead”

Один із центральних треків альбому, який став важливим синглом перед його виходом. Пісня починається з важкого гітарного звучання та розвивається навколо потужного приспіву, поєднуючи агресію з мелодійною виразністю.

Текст звертається до теми смерті та усвідомлення власної вразливості. Питання про те, як людина сприймала б власну смерть, стає відправною точкою для емоційної напруги композиції. Це один із прикладів того, як Atreyu поєднують темну тематику з пісенною структурою, розрахованою на запам’ятовування.

3. “Break Me”

“Break Me” продовжує динамічний початок альбому, пропонуючи ще один приклад поєднання важких куплетів і масштабної мелодійної подачі. Композиція має виразний хук і прагне зберігати енергію навіть у найбільш мелодійних фрагментах.

Цей трек демонструє сильну сторону Atreyu: гурт уміє писати пісні, які не втрачають металевої основи, навіть коли наближаються до сучасного альтернативного року. Водночас саме такі композиції можуть здаватися надто орієнтованими на радіоформат тим слухачам, які очікують від колективу більшої непередбачуваності.

4. “All For You”

Одна з найбільш мелодійних композицій альбому. За словами учасників гурту, її початковою ідеєю стала мелодія приспіву, створена на фортепіано. Пізніше музиканти додали важчі куплети та розширені гітарні фрагменти, щоб поєднати емоційність із характерною для Atreyu енергією.

Текст присвячений ситуації, коли людина робить усе заради іншого, але поступово втрачає себе. Вокальна мелодія надає пісні емоційного центру, а важкі інструментальні частини створюють контраст із відкритим приспівом. “All For You” показує, наскільки важливими для гурту залишаються мелодійність і драматичне розкриття пісні.

5. “Ghost In Me”

“Ghost In Me” належить до атмосфернішої сторони альбому. Замість постійного наголосу на агресії Atreyu створюють темніший простір, у якому важливими стають настрій, напруження та поступове нарощування емоцій.

Композиція допомагає урізноманітнити послідовність треків і демонструє, що гурт не прагне зробити весь альбом однаково важким. Вона також увійшла до числа пісень, які критики відзначали за виразний початок і сильний вплив.

6. “Glass Eater”

На тлі похмуріших композицій “Glass Eater” звучить більш грайливо. Ритмічна основа має пружний характер, а приспів легко запам’ятовується. Це одна з пісень, де Atreyu дозволяють собі менше драматизму та більше безпосередньої енергії.

Трек демонструє, що металкор може бути не лише агресивним чи меланхолійним, а й розважальним. Його простіша структура може стати перевагою для слухачів, які шукають у важкій музиці ритм, драйв і композиції, що добре працюватимуть наживо.

7. “Wait My Love, I’ll Be Home Soon”

Назва натякає на більш особисту й емоційну тему, а сама композиція додає альбому ще один контрастний епізод. Atreyu використовують знайоме для себе поєднання мелодійного вокалу та важкої інструментальної основи, але загальний акцент зміщується в бік драматичності.

Цей трек важливий для загальної динаміки платівки: він допомагає уникнути безперервного потоку агресивних номерів і зберігає мелодійну складову, яка є однією з ключових рис Atreyu.

8. “Ego Death”

Коротка, концентрована композиція, що звертається до теми руйнування власного «я» та внутрішніх змін. Вона не затримується на одній ідеї надовго, а використовує стиснуту форму, щоб створити відчуття напруження й невідкладності.

“Ego Death” вийшла як один із синглів альбому ще до його релізу. Її поява допомогла окреслити напрямок платівки: гурт прагне повернути важчі елементи у центр звучання, не відмовляючись від сучасного продакшену та мелодійних хуків.

9. “Death Rattle”

Композиція продовжує темнішу тематичну лінію альбому. Її назва відсилає до передсмертного хрипу, а розташування поруч із “Ego Death” створює своєрідний тематичний блок, присвячений смерті, втраті та трансформації.

Попри важку атмосферу, трек залишається частиною сучасного мелодійного металкору Atreyu, де агресивні фрагменти співіснують із чіткою структурою. Водночас ця композиція не належить до беззаперечних фаворитів критиків, що свідчить про нерівномірність матеріалу.

10. “Children of Light” (feat. Max Cavalera)

Один із найважливіших моментів альбому — композиція за участю Макса Кавалери, засновника Sepultura та фронтмена Soulfly. Його впізнаваний агресивний вокал додає пісні особливої ваги та створює зв’язок між сучасним металкором Atreyu й більш екстремальними формами металу.

“Children of Light” вирізняється суворішою атмосферою та потужною інструментальною подачею. Участь Кавалери не виглядає випадковим гостьовим внеском: його вокальна манера органічно вписується у важкий характер композиції.

Це один із найпомітніших треків платівки для слухачів, які насамперед цінують агресивну сторону Atreyu. Композиція також підкреслює прагнення гурту повернутися до більш металевого звучання.

11. “In the Dark”

“In the Dark” демонструє важчий бік альбому, зокрема впливи мелодійного дез-металу. У рецензії німецького видання metal.de відзначено подібність окремих гітарних моментів до In Flames. Наприкінці композиції з’являється навіть саксофон — несподівана деталь, що додає треку додаткового характеру.

Такі елементи показують, що Atreyu намагаються розширювати звучання не лише через зміну вокальної подачі чи динаміки, а й за допомогою незвичних інструментальних рішень. Водночас саме такі експерименти можуть сприйматися по-різному залежно від очікувань слухача.

12. “Afterglow”

“Afterglow” — один із найемоційніших моментів альбому. На тлі важких рифів платівки пісня пропонує більш спокійну, акустичну атмосферу та чистий вокал Брендона Саллера.

Композиція показує, що мелодійність Atreyu не обов’язково має супроводжуватися максимально великими приспівами чи постійним гітарним напором. Тут емоційний ефект виникає завдяки стриманості та контрасту з попередніми треками. Саме “Afterglow” видання Blabbermouth відзначило як пісню, що зворушує, не втрачаючи внутрішньої сили.

13. “Break the Glass”

Фінальна композиція альбому поєднує енергійний, майже бойовий початок із більш спокійним завершенням. На старті гурт повертається до швидких рифів та інтенсивного вокалу, але ближче до кінця музика переходить у фортепіанну баладну частину.

Цей контраст робить “Break the Glass” доречним фіналом платівки. Замість того щоб завершити альбом суцільною агресією, Atreyu підсумовують його головний принцип: важкість і вразливість можуть співіснувати в межах однієї композиції.

Сприйняття критиками та слухачами

Професійні рецензії на “The End Is Not the End” загалом позитивні, хоча критики не одностайні в оцінці того, наскільки успішно Atreyu розвивають власне звучання. Частина оглядачів вважає альбом переконливим поверненням до важчого матеріалу, інші зауважують, що сильні сингли сусідять із композиціями, яким бракує оригінальності.

Kerrang! оцінив альбом на 4/5, назвавши його однією з найсфокусованіших і найефективніших робіт Atreyu за останні роки. Видання відзначило впевненість Брендона Саллера у ролі фронтмена, потужні приспіви “Dead” і “Break Me”, атмосферу “Ghost In Me” та участь Макса Кавалери у “Children of Light”. Загальний висновок — гурт не винаходить себе заново, але добре використовує свої сильні сторони. (Kerrang!)

Blabbermouth поставив платівці 8,5/10. Рецензія підкреслює кінематографічне звучання, поєднання агресії та мелодійності й відсутність надмірно стерильної продакшн-подачі. Серед найсильніших моментів виділено заголовний трек, “Dead”, “Ghost In Me”, “Children of Light” і “Afterglow”. На думку видання, Atreyu вдається поєднати металкор, хардкор-панк і впливи шведського мелодійного дез-металу, зберігаючи власну ідентичність. (Blabbermouth)

metal.de оцінив альбом на 9/10. Німецьке видання позитивно відгукнулося про потужне, сучасне звучання, виразні гітари та баланс між важкістю й мелодійністю. Окремо згадано впливи мелодійного дез-металу в “In the Dark”, а також незвичні деталі аранжувань, зокрема саксофон у фінальній частині композиції. (metal.de)

Натомість Angry Metal Guy поставив альбому 2/5. Рецензент вважає, що Atreyu надто часто покладаються на знайомі прийоми, а частині матеріалу бракує виразної музичної ідентичності. Водночас навіть негативний огляд визнає ефективність “Break Me” та “All For You” як мелодійних, орієнтованих на слухача композицій. (Angry Metal Guy)

Таким чином, головна суперечність альбому полягає в тому, що одні критики сприймають повернення до важчого звучання як відновлення творчої енергії, а інші вважають, що гурт недостатньо далеко відійшов від звичної формули. Проте навіть критичні огляди визнають, що на платівці є сильні пісні, які добре працюють завдяки поєднанню рифів і мелодійних приспівів.

Реакція слухачів

Перші відгуки слухачів також різняться. Частина давніх шанувальників сприйняла альбом як приємне повернення до важчого й енергійнішого звучання. У дискусіях після релізу слухачі відзначали “Dead”, “Glass Eater” та інструментальну роботу, а деякі коментатори називали платівку найцікавішою роботою гурту за тривалий час.

Інші слухачі вважають, що Atreyu все ще надто часто спираються на передбачувані мелодійні рішення. Зустрічаються й зауваження щодо обкладинки та візуального оформлення, хоча ці питання не визначають музичну оцінку альбому.

За даними Album of the Year, на сторінці альбому зібрано як професійні оцінки, так і користувацькі рейтинги; на момент перегляду агрегатор показував середній бал критиків 71/100 і користувацький рейтинг 64/100. Це свідчить про загалом помірно позитивну, але не одностайну реакцію. (Album of the Year)

Обкладинка альбому

Обкладинка “The End Is Not the End” підтримує похмурий настрій платівки та її теми смерті, змін і відродження. Візуальний образ узгоджується з назвами композицій на кшталт “Dead”, “Ego Death”, “Death Rattle” та “Afterglow”, створюючи враження переходу між завершенням і новим початком.

Водночас оформлення викликало дискусії серед частини слухачів: деякі користувачі сумнівалися, чи не було зображення створене за допомогою генеративного штучного інтелекту. Однак без підтвердження від гурту або дизайнера це залишається припущенням, а не встановленим фактом.

Кому сподобається “The End Is Not the End”

“The End Is Not the End” насамперед варто послухати прихильникам класичного Atreyu, яким подобається поєднання важких гітарних рифів, емоційного вокалу та великих приспівів. Альбом зберігає характерний баланс між агресією й мелодійністю, хоча не намагається повністю відтворити звучання ранніх робіт гурту.

Платівка також підійде шанувальникам сучасного металкору, зокрема тим, хто цінує контраст між жорсткими куплетами та мелодійними приспівами. Композиції “Dead”, “Break Me” і “All For You” добре демонструють цей підхід, тоді як “Children of Light” за участю Макса Кавалери може зацікавити слухачів, яким до вподоби важчий метал.

Якщо ви любите мелодійний дез-метал та виразну гітарну роботу, зверніть увагу на “In the Dark” і деякі інструментальні фрагменти альбому. Водночас “Afterglow” показує більш спокійну й емоційну сторону Atreyu, тому платівка не обмежується агресивними композиціями.

Альбом може сподобатися шанувальникам Bullet for My Valentine, Killswitch Engage, Beartooth, Bury Tomorrow та A Day to Remember — гуртів, які по-різному поєднують важку музику з мелодійністю та доступною пісенною структурою.

Натомість слухачам, які очікують від Atreyu радикального експерименту, максимально екстремального звучання або повного повернення до стилю “The Curse”, платівка може здатися нерівномірною. Це радше сучасне переосмислення сильних сторін гурту, ніж спроба повністю змінити його музичну ідентичність.біт. Це не спроба відтворити “The Curse”, а сучасна платівка, яка поєднує різні періоди творчості гурту.

Підсумок

“The End Is Not the End” — енергійний і переважно вдалий альбом, на якому Atreyu прагнуть повернути у центр своєї музики важкі рифи, агресію та контрастну мелодійність. Гурт звучить упевнено, а Брендон Саллер переконливо виконує роль фронтмена, поєднуючи чистий вокал із більш жорсткими епізодами.

Найсильніші моменти платівки — “Dead”, “Ghost In Me”, “Children of Light” та “Afterglow”. Вони демонструють різні сторони колективу: від важкого металкору й участі Макса Кавалери до атмосферної та емоційної мелодійності. Водночас деякі композиції не справляють такого ж сильного враження, а знайома формула гурту часом стає надто передбачуваною.

Головна перевага альбому полягає не в радикальній зміні стилю, а в тому, що Atreyu знову звучать як гурт, зацікавлений у власній музиці. Для давніх прихильників це може стати одним із найприємніших релізів гурту за останні роки. Для нових слухачів платівка є хорошим знайомством із сучасною версією Atreyu — важкою, мелодійною та достатньо різноманітною. Це не бездоганний альбом, але він підтверджує, що Atreyu ще мають енергію та ідеї для продовження своєї історії.

Схоже звучання та що послухати далі

Добірка нижче об’єднує три альбоми, які допоможуть краще відчути музичний напрям «The End Is Not the End» і знайти споріднене звучання. Обрані платівки, у яких поєднуються важкі гітарні рифи, агресивна енергетика металкору, виразні мелодії та емоційний вокал. Водночас кожен альбом пропонує власний погляд на баланс між жорсткістю й мелодійністю, тож ця добірка стане цікавою як давнім шанувальникам Atreyu, так і слухачам, які лише відкривають для себе подібну музику.

Bullet for My Valentine — “The Poison” (2005)

Killswitch Engage — “The End of Heartache” (2004)

Beartooth — “The Surface” (2023)