asauldm | Music

“The Singularity: Ekleipsis” — другий альбом у масштабному symphonic rock/metal-проєкті композитора Bear McCreary, відомого роботою над The Walking Dead, Battlestar Galactica, God of War та The Lord of the Rings: The Rings of Power. Альбом вийшов 31 липня 2026 року на Sparks & Shadows Records і містить 15 композицій.

Концепція та створення

Якщо перший “The Singularity” (2024) був масштабним подвійним концептуальним альбомом, який McCreary описував майже як музичний «вибух» усіх своїх ідей, то “Ekleipsis” є значно більш сфокусованою роботою. Назва походить від давньогрецького слова, пов’язаного зі значеннями «покинення» / «залишення», а центральними темами стали розчарування, боротьба, наполегливість та пошук свого місця у світі.

Цього разу McCreary написав приблизно вдвічі більше матеріалу, ніж увійшло до альбому, але залишив лише 15 композицій. За його словами, це зробило “Ekleipsis” набагато більш концентрованим досвідом порівняно з першим альбомом. Важливу роль відіграє його брат Brendan McCreary, який виконує вокал приблизно на половині пісень.

При цьому “Ekleipsis” не є настільки жорстко прив’язаним до сюжету, як перший “The Singularity“. McCreary пояснює, що цього разу він не планував створювати черговий концептуальний альбом, хоча нові пісні залишаються частиною того самого творчого всесвіту.

Bear McCreary

Bear McCreary — американський композитор, диригент і музикант, який працює переважно у сфері музики для кіно, телебачення та відеоігор. Він народився 17 лютого 1979 року та навчався композиції й звукозапису в Thornton School of Music при University of Southern California. Важливу роль у його професійному становленні відіграв легендарний кінокомпозитор Elmer Bernstein, який став його наставником.

Широку популярність McCreary отримав завдяки саундтреку до Battlestar Galactica (2004), після чого працював над такими відомими проєктами, як The Walking Dead, Outlander, Foundation, The Lord of the Rings: The Rings of Power, а також відеоіграми God of War та God of War Ragnarök. За музику до God of War він отримав BAFTA та DICE Awards, а також номінацію на Grammy.

Особливість McCreary як композитора — поєднання класичної оркестрової музики з етнічними інструментами, електронікою та рок- і метал-елементами. Саме його робота над Battlestar Galactica стала важливою демонстрацією того, наскільки нетипово можна використовувати оркестр, перкусію та світову музичну традицію в сучасному sci-fi саундтреці.

З рок-музикою McCreary почав працювати особливо масштабно через “The Singularity” — власний symphonic rock/metal-проєкт. Перший альбом вийшов у 2024 році, а “The Singularity: Ekleipsis” став його продовженням у 2026-му. При цьому McCreary фактично переніс у рок власний досвід кінокомпозитора: оркестрова драматургія, хори, складні тематичні мотиви та кінематографічна побудова композицій залишаються фундаментом музики.

Цікаво, що сам McCreary не позиціонує себе передусім як рок-музикант. За його словами, The Singularity став своєрідним виходом назовні для музичних ідей, які він накопичував протягом приблизно 20 років роботи над чужими проєктами.

Тому “The Singularity: Ekleipsis” цікаво слухати не просто як черговий symphonic metal-альбом, а як спробу одного з провідних сучасних кінокомпозиторів перенести своє кінематографічне мислення у світ рок-музики. Саме це значною мірою пояснює масштаб оркестровок і незвичайну кількість запрошених музикантів — від Slash, Steve Vai та Tim Henson до Joe Duplantier, Alissa White-Gluz і Stewart Copeland.

Зіркові гості

Головна особливість проєкту — надзвичайна кількість відомих музикантів. На Ekleipsis можна почути:

• Joe Duplantier — Gojira
• Alissa White-Gluz — Arch Enemy
• Patrick Stump — Fall Out Boy
• Claudio Sanchez — Coheed and Cambria
• Tim Henson — Polyphia
• Steve Vai
• Guthrie Govan
• Jens Kidman — Meshuggah
• Slash та Duff McKagan — Guns N’ Roses
• Chad Smith — Red Hot Chili Peppers
• Stewart Copeland — The Police
• Raya Yarbrough
• The Mystery of the Bulgarian Voices.

Однак запрошені музиканти тут не просто виконують роль «зіркових камео». McCreary пише композиції з урахуванням індивідуального стилю конкретного виконавця. Наприклад, “Blueshift” створювалася з розрахунком на гітарні можливості Steve Vai та Tim Henson, а для “The End of Tomorrow” у першому альбомі він спеціально залишив місце для характерного мелодійного соло Slash.

Головні композиції

• “Our Kingdom” за участю Alissa White-Gluz відкриває вокальну частину альбому після “Overture II”. Її екстремальний вокал добре контрастує із симфонічною основою McCreary, створюючи один із найбільш металевих моментів платівки.
• “The Chandelier” з Patrick Stump демонструє зовсім інший бік проєкту — тут сильніше відчувається альтернативний рок і мелодійний вокал. Участь фронтмена Fall Out Boy дозволяє McCreary відійти від традиційної metal-естетики.
• Найпомітнішим синглом став “Black Box” за участю Joe Duplantier та The Mystery of the Bulgarian Voices. Композиція поєднує 90s alternative rock, progressive metal, симфонічну музику та східноєвропейський фольклор. Сам McCreary називає її композицією, яка найкраще відкриває масштаб “Ekleipsis“.
• “Sweet Misery” об’єднує Claudio Sanchez та Tim Henson. Це один із найбільш очевидних перетинів прогресивного року та сучасного metal, де вокальна театральність Sanchez зустрічається з технічною гітарною манерою Henson.
• “Blueshift” — своєрідна демонстрація гітарної майстерності. Тут одночасно беруть участь Steve Vai та Tim Henson, а Brendan McCreary додає вокал. Композиція особливо цікава тим, що McCreary переносить кінематографічне мислення у формат інструментального rock/metal.
• “Cool Kids” — найбільш зірковий склад альбому: Slash, Duff McKagan, Chad Smith та Brendan McCreary. Це фактично маленький supergroup усередині альбому, побудований навколо класичного hard rock-звучання.
• “The Elephant’s Foot” за участю Jens Kidman — один із найважчих номерів. Характерний вокал фронтмена Meshuggah робить композицію найближчою до modern progressive metal.

Кінематографічне мислення

Головна відмінність “Ekleipsis” від звичайного metal-альбому полягає в тому, що McCreary мислить як композитор саундтреків. Оркестрові шари, хор, електроніка, драматичні переходи та тематичні мотиви працюють разом із гітарами та барабанами.

Це логічне продовження його професійного шляху: McCreary спочатку сформувався як композитор кіно, телебачення та відеоігор, а потім почав переносити ці методи у власну рок-музику. Саме тому “The Singularity” він називає symphonic rock project, а не просто metal-гуртом.

Сприйняття аудиторією

Позитивне сприйняття насамперед пов’язане з масштабом проєкту, незвичайним поєднанням кіномузики та metal і якістю запрошених музикантів. Водночас саме зірковий склад може стати слабким місцем для частини слухачів: деякі відгуки вважають, що окремі композиції занадто сильно копіюють звичний стиль запрошених артистів, замість того, щоб створювати абсолютно нове звучання.

Що сподобалося

• Монументальний саунд-дизайн та голлівудський розмах: Музичні оглядачі одностайно відзначають найвищий рівень зведення та продакшну. Поєднання важкого металічного фундаменту з живим симфонічним оркестром звучить природно, без відчуття, що один елемент заглушає інший.
• Віртуозний баланс між металом і саундтреком: Фанатам кіномузики сподобалося, як Беар МакКрірі переніс свій унікальний композиторський почерк (God of War, Rings of Power) у формат прогресивного та симфо-металу.
• Якість запрошених гостей: Слухачі відзначають вдалий підбір вокалістів та гітарних солістів, кожні з яких органічно вписалися в похмуру концепцію “Ekleipsis“, не перетягуючи увагу виключно на себе.
• Похмуріша та темніша атмосфера: У порівнянні з першою частиною (2024 року), “Ekleipsis” отримав похвалу від шанувальників важких жанрів за значно темніший тон, цупкіші гітарні рифи та глибоку космічно-апокаліптичну естетику.

Що викликало критику чи неоднозначні відгуки

• Складність сприйняття (Overwhelming): Для деяких пересічних слухачів альбом здався занадто перенасиченим деталями, темпами та оркестровими шарами. На їхню думку, платівка вимагає кількох уважних прослуховувань і може втомлювати при побіжному прослуховуванні.
• Вторинність щодо першої частини: Поодинокі рецензенти вказують на те, що альбом працює за тими ж структурними лекалами, що й перша частина “The Singularity“, тому реліз скоріше розвиває вже знайомі ідеї, аніж пропонує кардинально новий музичний жанр.
• Специфіка рок-опери: Слухачі, які віддають перевагу коротким радіо-синглам, відзначили, що композиції міцно прив’язані до загального концепту та сюжету, через що окремі треки поза контекстом альбому втрачають частину своєї драматургії.

Загальний підсумок

“The Singularity: Ekleipsis” — амбітний експеримент Bear McCreary, який стирає межу між кіномузикою, progressive metal, hard rock та symphonic rock. На відміну від першого “The Singularity“, новий альбом відчувається більш зібраним і цілеспрямованим: McCreary залишив менше матеріалу, але кожна композиція отримала власного вокаліста або інструментального «героя». Найбільша сила платівки — її масштаб, оркестрова драматургія та несподівані музичні поєднання; потенційна слабкість — нерівномірність матеріалу та ризик, що деякі запрошені зірки звучать більше як самі по собі, ніж як частина єдиного музичного світу.

Кому може сподобатися: шанувальникам Gojira, Dream Theater, Devin Townsend, Coheed and Cambria, Tool, Mastodon, Rammstein, а також тим, хто любить кіномузику Bear McCreary. Особливо варто звернути увагу слухачам, яким цікаве поєднання важкого року з оркестром, хорами, прогресивними структурами та масштабною sci-fi атмосферою.