asauldm | Music

“Foreign Tongues” — 25-й британський і 27-й американський студійний альбом The Rolling Stones, випущений 10 липня 2026 року на Polydor Records. Платівка стала продовженням Hackney Diamonds (2023) і містить 14 композицій, загальною тривалістю близько 62 хвилин. Продюсером знову виступив Andrew Watt, який працював із гуртом над попереднім альбомом.

Цікаво, що самі Stones сприймали матеріал частково як продовження сесій “Hackney Diamonds“. За словами Keith Richards, під час попередніх записів було створено настільки багато матеріалу, що частина пісень фактично чекала свого часу для наступної платівки.

Створення альбому

На відміну від довгого очікування між “Blue & Lonesome” (2016) та “Hackney Diamonds” (2023), цього разу Rolling Stones працювали набагато швидше. Основний запис “Foreign Tongues” був завершений менш ніж за місяць у Metropolis Studios у Західному Лондоні. До роботи повернулися Mick Jagger, Keith Richards, Ronnie Wood та продюсер Andrew Watt.

У записі також брали участь постійні соратники гурту — Darryl Jones, Matt Clifford та Steve Jordan.

Особливо важливим є те, що на “Hit Me In The Head” звучить барабанна партія Charlie Watts, записана ще під час однієї з його останніх сесій перед смертю у 2021 році. Таким чином, композиція стала ще одним музичним зв’язком між класичними Stones і сучасним складом гурту.

Гості

“Foreign Tongues” має досить вражаючий список запрошених музикантів:

• Paul McCartney;
• Steve Winwood;
• Robert Smith із The Cure;
• Chad Smith із Red Hot Chili Peppers;
• Charlie Watts.

Особливо символічною стала участь Paul McCartney. Jagger згадував, що був здивований тим, наскільки легко McCartney вписався в більш жорсткий, майже панк-роковий матеріал.

Головні композиції

• “Rough and Twisted”: Відкриває альбом максимально блюзово й агресивно. Пісня спочатку була випущена в надзвичайно обмеженій кількості на білому вініловому синглі під псевдонімом The Cockroaches — лише для окремих магазинів. Пізніше її офіційно оприлюднили як трек Rolling Stones. Це один із найбільш «старих» за духом номерів альбому: брудний блюзовий риф, грув і характерна вокальна манера Jagger. Саме ця композиція демонструє, що гурт не збирається відмовлятися від своєї фундаментальної блюзової основи.
• “In The Stars”: Перший офіційний сингл альбому, випущений 5 травня 2026 року. Це більш легкий та заразливий номер, який поєднує класичний Stones-rock із сучаснішим продакшеном. Пісня добре демонструє головний принцип “Foreign Tongues“: не копіювати звучання 1970-х, а використовувати його як фундамент для сучасного запису.
• “Jealous Lover”: Один із найбільш душевних треків платівки та один із головних синглів. Тут гурт відходить від грубого блюзового року до більш мелодійного roots rock / soul-inflected rock. Саме такі композиції допомагають альбому не перетворитися на нескінченну послідовність рок-н-рольних рифів.
• “Divine Intervention”: Одна з найцікавіших композицій щодо тексту. Jagger використовує іронію щодо апокаліптичних настроїв і сучасної нестабільності, перетворюючи тему кінця світу на типовий Stones-boogie. Rolling Stone відзначав у ній дух “Some Girls” — легкість, гумор і водночас доволі похмурий погляд на навколишній світ.
• “Ringing Hollow”: Більш повільний та атмосферний номер, який розширює блюзову сторону альбому. Тут особливо добре працює взаємодія гітари Ronnie Wood із ритм-секцією.
• “Never Wanna Lose You”: Мелодійніша композиція про страх втратити близьку людину. Вона показує більш романтичну сторону Jagger, яка час від часу з’являлася на пізніх альбомах Stones.
• “Hit Me In The Head”: Одна з найбільш важких і коротких композицій платівки. Її головна історична особливість — участь Charlie Watts. Партія Watts надає пісні особливого відчуття: це не просто сучасна студійна композиція Stones, а буквально запис, який з’єднує два періоди історії гурту.
• “You Know I’m No Good”: The Rolling Stones роблять власну інтерпретацію композиції Amy Winehouse. Це один із найбільш несподіваних моментів альбому. Замість простого копіювання оригіналу гурт переносить пісню у власну blues-rock мову, що добре підкреслює спорідненість між Winehouse та Stones через blues, soul і британську рок-традицію.
• “Side Effects”: Пісня Keith Richards, яка починається з досить незвичайної для нього ідеї. Richards звернув увагу на американську рекламу рецептурних препаратів, де обов’язково зачитують довгий список side effects. Ця фраза стала відправною точкою для композиції. Це типовий Richards: проста, трохи саркастична ідея перетворюється на блюзову пісню з дуже характерним Stones-грувом.
• “Back In Your Life”: Один із найдовших треків альбому — понад шість хвилин. Це повільніша композиція про короткий роман і раптове зникнення коханої людини. Ronnie Wood розповідав, що під час запису настільки захопився гітарним соло, що спочатку воно тривало приблизно дев’ять хвилин. Andrew Watt був настільки вражений виконанням, що, за словами Wood, навіть розплакався, але для альбому соло довелося скоротити.
• “Beautiful Delilah”: Фінальна композиція — кавер Chuck Berry, одного з найважливіших музичних героїв Rolling Stones. Завершення альбому цією піснею створює своєрідне замикання кола: Stones повертаються до американського рок-н-ролу, з якого значною мірою виросла їхня власна музика.

Про що Foreign Tongues

Попри традиційне Stones-звучання, тексти альбому досить сучасні.

Jagger і Richards звертаються до:

• політичної та соціальної нестабільності;
• страху перед майбутнім;
• технологічних мільярдерів;
• залежності від медикаментів;
• любові та ревнощів;
• старіння;
• самотності;
• швидкоплинних романів;
• музичних героїв минулого.

Ronnie Wood зазначав, що гурт не хотів ігнорувати те, що відбувається у світі. Тому за звичним рок-н-рольним swagger альбому приховується досить тривожний погляд на сучасність. (Louder)

Обкладинка

Обкладинку створив Chicago-based художник Nathaniel Mary Quinn. Вона являє собою гротескний, фрагментований портретний образ Mick Jagger, Keith Richards і Ronnie Wood.

Особливо цікаво, що критики побачили в ньому зв’язок із яскравою glam-trash естетикою The Rolling Stones кінця 1970-х. Pitchfork навіть назвав її найкращою обкладинкою Stones після Some Girls. (Pitchfork)

Обкладинка також має своєрідну самоіронію: спотворені обличчя музикантів ніби перетворюють традиційні жарти про їхній вік на частину власного візуального образу гурту.

Сприйняття критиками та аудиторією

Реакція на “Foreign Tongues” загалом позитивна.

AllMusic характеризує альбом як енергійний, розважальний і впевнений запис, підкреслюючи, що навіть після смерті Charlie Watts та попри вік Jagger і Richards гурт усе ще здатний створювати переконливий рок-н-рол. (AllMusic)

Rolling Stone особливо відзначає те, що альбом звучить більш гітарно та «по-Stones-івськи», ніж “Hackney Diamonds“. На думку видання, гурту вдалося продовжити пізній творчий підйом. (Rolling Stone Canada)

Pitchfork також знаходить у платівці багато позитивного, хоча й не вважає її бездоганною. Видання звертає увагу на більш funky та robust rhythm-секцію і на те, що Stones використали матеріал, який залишився після попередніх сесій, досить ефективно. (Pitchfork)

Слухачам найбільше подобаються енергія, блюзова основа, гітарна робота Ronnie Wood і Keith Richards, вокал Jagger та відчуття справжньої рок-н-рольної живості.

Водночас частина аудиторії може сприйняти платівку як занадто знайому. Stones свідомо не намагаються радикально оновити свою формулу, тому слухачам, які очікують експериментів, деякі композиції можуть здатися просто черговою варіацією вже відомого стилю.

Загальний підсумок

“Foreign Tongues” — це передусім альбом про те, що The Rolling Stones досі залишаються The Rolling Stones.

Після успіху “Hackney Diamonds” гурт не став повторювати його буквально. Замість цього він ще глибше занурився у власні корені: blues, rock & roll, country, soul та rhythm and blues. Водночас тексти залишаються спрямованими в сучасність, а продакшен Andrew Watt надає старій формулі достатньо енергії.

Особливо цінним є поєднання досвіду і свіжості. Участь Charlie Watts на “Hit Me In The Head”, Paul McCartney, Steve Winwood та Robert Smith перетворює альбом на своєрідну зустріч кількох поколінь британського року.

Водночас “Foreign Tongues” не варто сприймати як спробу перевершити “Let It Bleed“, “Exile on Main St.” чи “Some Girls“. Його успіх полягає в іншому: у 2026 році Rolling Stones усе ще можуть записати альбом, який звучить природно, енергійно та без відчуття музейної реконструкції власного минулого.

Кому може сподобатися: шанувальникам The Rolling Stones, The Beatles, Faces, Chuck Berry, Eric Clapton, The Black Crowes та класичного blues-based rock. Особливо варто звернути увагу тим, хто любить живий гітарний звук, блюзові рифи, rock & roll groove, харизматичний вокал і музику, яка більше покладається на атмосферу та виконання, ніж на складні студійні експерименти.