asauldm | Music

“The Boys of Dungeon Lane” — новий сольний студійний альбом Paul McCartney, випущений 29 травня 2026 року на MPL/Capitol Records. Це його перший сольний альбом після “McCartney III” (2020), а сам реліз став одним із найбільш особистих проєктів Маккартні за останні роки. На платівці 14 композицій, у яких музикант озирається на дитинство в Ліверпулі, своїх батьків, перші роки дружби з John Lennon і George Harrison, але водночас продовжує писати нові любовні та життєві пісні.

Історія створення

Особливість альбому полягає в тому, що його матеріал формувався протягом приблизно п’яти років. Маккартні почав працювати над записом із продюсером Andrew Watt після їхньої першої зустрічі. Під час тієї зустрічі Пол грав на гітарі й випадково придумав послідовність із трьох акордів, яку, за його словами, навіть він сам не впізнав як щось знайоме. Саме з неї виросла вступна композиція “As You Lie There”.

Запис проходив нерегулярно — між концертами та іншими справами Маккартні. Музиканти працювали у Лос-Анджелесі та Сассексі, причому відсутність жорсткого дедлайну дозволила їм повертатися до пісень і поступово формувати платівку.

Цікаво, що в багатьох моментах Маккартні знову працював за принципом своїх ранніх сольних альбомів: сам виконував значну частину інструментальних партій, а Watt допомагав із продакшеном та аранжуваннями. У результаті сучасна студійна робота поєдналася з дуже «маккартнівським» способом створення музики.

Про що альбом

Головна тема — пам’ять.

Dungeon Lane — реальна вулиця в районі Speke у Ліверпулі, неподалік місць, де минуло дитинство Маккартні. Для нього вона стала символічними воротами у світ до Beatles, коли музика ще була лише мрією, а він, Lennon і Harrison були звичайними підлітками.

Маккартні згадує післявоєнний Ліверпуль, батьків, робітниче середовище, прогулянки біля Мерсі, перші музичні пригоди та дружбу з майбутніми Beatles. При цьому він свідомо намагається показати ці роки не як міф про Beatles, а як власні спогади людини, яка ще не знала, наскільки важливим стане її майбутнє.

Водночас це не концептуальний автобіографічний альбом від початку до кінця. Поряд із піснями про минуле є любовні композиції, фантазії та навіть досить психоделічний номер про дівчину, яка приймає гриби на Glastonbury.

Головні пісні

• “Days We Left Behind” — головний сингл і фактично емоційний центр альбому. Маккартні згадує Liverpool, Forthlin Road, Dungeon Lane, молодого John Lennon та роки, які вже неможливо повернути. Пісня стала основою для назви платівки. Її особливість — надзвичайно проста, але ефективна мелодія. Це класичний McCartney: меланхолія без надмірного драматизму, ностальгія, яка звучить тепло, а не трагічно.
• “Home to Us” — історично особлива композиція, адже це перший офіційний дует Paul McCartney та Ringo Starr. Пісня присвячена їхньому спільному Liverpool і минулому, яке вони пережили разом. NME назвав цей момент одним із найбільш символічних на альбомі.
• “Down South” — спогад про подорожі та дружбу з George Harrison. На відміну від масштабної міфології Beatles, Маккартні показує дуже простий людський момент їхньої молодості. Саме ця буденність робить пісню особливо теплою.
• “We Two” — одна з найбільш задумливих композицій. У записі використовували старовинне обладнання, пов’язане з Beatles, зокрема чотиридоріжковий Studer, який використовували під час створення “A Day in the Life“. Це створює своєрідний міст між сучасним Маккартні та його минулим.
• “Mountain Top” — доказ того, що альбом не є суцільною ностальгією. Це психоделічна, дещо химерна історія про дівчину на Glastonbury. Тут Маккартні використовує клавесин, ефекти на вокалі та монтажні прийоми, що нагадують психоделічний період Beatles.
• “Salesman Saint” — пісня про фінансові труднощі батьків Маккартні. Композиція поступово переходить у звучання, що нагадує поп-музику 1940-х років. Це один із найкращих прикладів того, як Пол використовує музичний стиль для відтворення атмосфери минулого.
• “As You Lie There” — відкриваюча композиція, з якої фактично почалася робота над усім альбомом. Це любовна пісня про закоханість, фантазію та бажання бути присутнім у думках іншої людини.
• “Come Inside” — один із найбільш рокових треків. Тут Маккартні демонструє енергійнішу сторону платівки, хоча саме ця композиція отримала більш прохолодну оцінку від The Guardian.
• “Momma Gets By” — фінальний трек і один із найбільш оркестрових моментів альбому. Пісня повертає слухача до теми родини та матері Маккартні, завершуючи платівку теплою, майже кінематографічною нотою.

Звучання

Музично “The Boys of Dungeon Lane” — це фактично маленька енциклопедія стилів Paul McCartney.

Тут можна почути:

• акустичний folk rock;
• мелодійний pop rock;
• Beatles-style гармонії;
• Wings-подібний rock;
• baroque pop;
• психоделію;
• orchestral pop;
• swing;
• м’який singer-songwriter.

Сам Маккартні не намагається наслідувати конкретний період своєї кар’єри. Швидше, він збирає різні елементи власної музичної мови в одному альбомі. NME особливо відзначив, що платівка переходить від акустичної балади до arena rock та orchestral pop, залишаючись впізнаваною завдяки мелодіям.

Особливість вокалу

Одна з найцікавіших рис альбому — голос Маккартні у 83 роки.

Він уже не звучить так, як у Beatles або Wings. Вокал став тоншим і місцями помітно крихкішим. Але саме це працює на користь матеріалу: слухач буквально чує вік людини, яка згадує події 60–70 років тому.

The Guardian зазначає, що ця вікова вразливість тут не є недоліком — навпаки, вона робить пісні про минуле значно переконливішими.

Сприйняття критиками та аудиторією

Професійна реакція на “The Boys of Dungeon Lane” загалом дуже позитивна.

The Guardian оцінив альбом у 4/5, особливо відзначивши те, що у 83 роки Маккартні все ще демонструє виняткове відчуття мелодії. Видання вважає платівку більш цілеспрямованою та змістовною, ніж значна частина його пізньої творчості.

NME також поставив 4/5 і підкреслив не лише ностальгію, а й музичну різноманітність. Особливо позитивно рецензент сприйняв “Days We Left Behind”, “Home to Us” та здатність Маккартні продовжувати експериментувати навіть після десятиліть кар’єри.

Pitchfork налаштований стриманіше. Видання характеризує альбом як професійно зроблену, дуже теплу й ностальгічну роботу, але вважає її дещо безпечнішою та менш амбітною, ніж найсильніші альбоми Маккартні. Водночас автор визнає силу мелодій та якість аранжувань.

Загальний критичний консенсус можна сформулювати так: це не новий “Band on the Run“, але надзвичайно гідний пізній альбом великого автора, який не намагається конкурувати зі своїм минулим.

Особливо тепло платівку зустріли шанувальники. Ще до релізу близько 50 фанатів отримали можливість послухати альбом разом із Маккартні в Abbey Road Studio 2, а після виходу офіційний сайт відзначав активні обговорення текстів, відео та мемів навколо платівки.

Комерційно результат також виявився дуже сильним: альбом дебютував на №1 UK Albums Chart, ставши 24-м британським альбомом №1 у кар’єрі Маккартні. У липні 2026 року він також потрапив до шортлиста Mercury Prize 2026 — уперше сольний альбом Маккартні отримав таке визнання.

Що сподобалося

Найчастіше позитивно відзначають:

• надзвичайно сильні мелодії;
• щирість і особистість текстів;
• ностальгічну атмосферу Liverpool;
• поєднання різних періодів творчості McCartney;
• “Days We Left Behind”;
• історичний дует із Ringo Starr;
• вокальну вразливість літнього Маккартні;
• якісний аналоговий характер продакшену.

Що може не сподобатися

Основний недолік — надмірна безпечність.

Якщо слухач очікує від Маккартні експериментів рівня “McCartney II” або хоча б несподіваних ходів “McCartney III“, “The Boys of Dungeon Lane” може здатися занадто комфортним.

Кілька композицій — зокрема “Come Inside”, “First Star of the Night” та “Lost Horizon” — критики вважають менш переконливими.

Також частина критики стосується самої концепції: McCartney вже багато разів повертався до Liverpool, Beatles і дитинства, тому для слухача, який добре знайомий із його дискографією, деякі теми можуть здатися знайомими.

Загальний підсумок

“The Boys of Dungeon Lane” — це не спроба Paul McCartney створити ще один “Abbey Road” або “Band on the Run“. Це значно камерніший і людяніший альбом, у якому легенда світової музики нарешті дозволяє собі говорити не про Beatles як історичний феномен, а про Пола до Beatles.

Його головна сила — поєднання величезної музичної майстерності з відчуттям минущості. Голос уже не такий сильний, як колись, але саме тому спогади про Liverpool, батьків, Lennon і Harrison звучать особливо переконливо.

Це альбом про те, що минуле неможливо повернути, але його можна перетворити на музику. І Маккартні, як і раніше, залишається насамперед видатним мелодистом.

Кому може сподобатися: шанувальникам The Beatles, Wings і сольної творчості McCartney, а також любителям класичного rock/pop, folk rock, baroque pop та singer-songwriter музики. Особливо варто послухати тим, хто цінує ностальгічні тексти, теплі мелодії, історії про дитинство та музику з відчуттям справжньої життєвої перспективи.