“The Wow! Signal” — це ювілейний десятий студійний альбом британських титанів стадіонного року Muse, що вийшов 26 червня 2026 року під лейблом Warner Records.
Продюсери: Muse, Ден Ланкастер (Dan Lancaster), Алекс Вон Корфф (Aleks Von Korff).
Назва платівки відсилає до знаменитого космічного сигналу «Wow!», зареєстрованого у 1977 році, який вважається однією з головних загадок у пошуках позаземного розуму. Після політично загостреного та агресивного Will of the People (2022), цей реліз повернув гурт на територію космічної філософії, наукової фантастики та масштабних концептуальних висловлювань, об’єднаних темою: «Ми не можемо бути самі у цьому всесвіті».
Музично критики назвали цей альбом найпослідовнішим та найвдалішим поверненням до культового звучання епохи Black Holes and Revelations (2006):
– Space Rock / Progressive Rock (космічна атмосфера, великі концептуальні треки із шаленою енергетикою та складними структурами);
– Alternative Rock / Symphonic Rock (потужні гітарно-басові стіни звуку, що переплітаються з розкішними класичними оркестровками та струнними секціями);
– Space Pop / Synth-Rock (мелодійні, пульсуючі ритми у стилі 80-х та велика кількість аналогових синтезаторів).
Хоча концепт альбому обертається навколо неосяжного Всесвіту, Метт Белламі зізнався, що лірично це одна з найінтимніших та найвразливіших робіт гурту за багато років. Масштабні роздуми про людство тут тісно переплетені з особистими потрясіннями, кризами та переживаннями у приватному житті лідера гурту.
Це перший альбом у дискографії Muse, де як повноцінний співавтор і продюсер більшості треків виступив Ден Ланкастер (відомий як живий клавішник/багатоінструменталіст турового складу Muse, а також роботою з Bring Me The Horizon та Blink-182). Його участь допомогла гурту збалансувати сирий рок-драйв із сучасним електронним продакшеном. У кількох треках також приклав руку відомий продюсер BloodPop.
Вперше за довгий час Muse запросили стороннього суперзіркового вокаліста на свій альбом. У дев’ятому треку подвійної сили — диявольськи антемному “Hush” — звучить голос відомої британської поп-співачки Еллі Ґолдінґ (Ellie Goulding), що додало композиції унікального контрасту.
Справжнім тріумфом альбому оглядачі назвали відкриваючий 5-хвилинний трек “The Dark Forest”. Музиканти вмістили в нього повноцінну міні-рок-оперу зі складними вокальними партіями, масштабним хором, важкими Percussion-елементами та фірмовими фальцетами Белламі. Критики окремо виділили, що атмосфера нескінченної космічної темряви стала ідеальним поживним середовищем для інструментальної впевненості тріо.
Для багатьох пісень ритм-секція (Домінік Говард та Кріс Волстенголм) записувалася разом наживо на студії Abbey Road без використання метронома. Гурт свідомо прагнув відійти від штучної “ідеальності” та математичної вивіреності сучасних записів на користь живого дихання інструментів.